Із записів Гоя Василя дізнаємося, що невідомо в якому часі це сталося, але в селян зародилась думка побудувати церкву. Церкву було побудовано дерев’яну на тому місці, де зараз новий цвинтар. Ще до сьогодні зберігся вал, що був викопаний довкола церкви. Вона була побудована на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Як оповідають, ця церква згоріла десь в кінці ХVІІІ або на початку ХІХ ст. Те, що була дерев’яна, то згоріла до тла. Під Великим Престолом погоріли всі документи, в яких було записано, якого року була побудована ця церква, хто був священиком в ній.
Бабухівські селяни приступили до будови нової церкви. Їм надав допомогу пан Полек, що проживав на той час в селі. Це було в 1873 році. Є відомості, що вона була збудована на зразок костьолу. Довго ця церква не проіснувала. Побудована з неякісного каменю, швидко розвалилась і вже в 20-х роках ХХ ст. селяни приступили до будівництва нової церкви. Наша церква була прилучена до Вербиловець, оскільки Вербилівська церква вважалась матірною, а Залужанська і Бабухівська — дочерними. У Вербилівцях мешкав священик, а до Залужжя і Бабухова доїжджав. В матірній церкві хрестили дітей, перед одруженням молоді їхали «до притоки» у Вербилівці. Люди пам’ятають священика на прізвище Медвенький. Він побудував церкву в селі Вербилівцях 1869 року. Портрет його висить у дзвіниці до-сьогодні.
Після священика Медвенького на парафію у Вербилівці, Залужжя і Бабухів приїжджає священик Городецький Степан. Це було десь в 1889-1890 році. Як пише Гой Андрій "…він був високо освідченою людиною, добрим катихиком, відправу мав дуже сильну з піднесенням великої святості. Перед престолом, як відправляв Службу Божу, собою нагадував великого святого. Він мав звання Шембеляна і пошану у цілій Львівській окрузі. Сім’ї отець Городецький не мав, жив добре і своє багатство розділяв між бідними. При його допомозі в Рогатині була відкрита «Рідна школа», гімназія, в яких могли вчитися всі здібні діти, незважаючи на їхнє соціальне становище”. Отець Городецький завідував лікарнею у Львові, оскільки він вніс великий внесок у її будівництво. Був відомий не тільки в Галичині, а й за межами України.
Для нашого села отець Городецький організовував братство молоді, куди входили молоді хлопці та дівчата, навчав їх різних наук, проповідав тверезий спосіб життя серед людей. А найбільше піклувався про шкільну молодь і дітей дошкільнят, заохочував їх до церкви і не дивно, що за його життя церква не вміщувала людей.
Священик побачив, що церква розвалюється і що треба будувати нову. За його порадою церковий комітет приступив до початкових робіт. Навозили дров, побудували цегольню, наробили цегли, випалили її. Було задумано побудувати також і читальню. Поперека Василь побував на заробітках в Америці, заробив трохи грошей, частину дав на будівництво читальні. Звичайно, цих грошей було замало. Зібралось декілька чоловік із села і поїхали в Рогатин до Управи, щоб дозволити будувати читальню. В Управі були тоді поляки. Вони не хотіли дати такого дозволу, бо їм легше було справлятись з темним, безграмотним, безкультурним українським народом. А церкву дозволили будувати. І тут сільська громада вирішила будувати і церкву, і народний дім. Священик Городецький тяжко захворів і в листопаді 1928 року помер, залишивши на будівництво читальні 10 доларів/в перекладі на злоті — 135 злотих/. Решту свого маєтку перед смертю роздав своїй родині. На зміну священнику Городецькому Степану приходить священик Щебанюк Іван Теодорович.
Іван Теодорович Щебанюк народився 5 липня 1881 року в селі Барши Бучацького повіту. Він продовжив ту велику працю, яку розпочав його попередник. Першим невідкладним завданням було будівництво церкви. Вийшов спір, де ж будувати церкву? Сільська інтелігенція підказувала будувати її на ксьондзовім городі, де стоїть школа. Отець Щербанюк, порадившись із сільськими жителями, вирішили будувати церкву на городі, тобто на місці старої церкви. Проект церкви зробив відомий на цей час архітектор з м. Рогатина Роман Грицай. Весною 1932 року розібрали стару церкву і зразу ж приступили до будівництва нової церкви. На церкву лишив свій маєток один заможний селянин Романків Андрій /1832-1901р.р./. Він був неодружений, бо хворів, декілька наймитів, які працювали в нього. Отець Щербанюк продав його землю, маєток. На ці гроші почалося будівництво церкви. Внесок робило також все населення села. За майстра в цій роботі був Косовия з Рогатина. На будівництві церкви відзначились: Воробець Теодор, Сас Іван, Іванців Ілько, Лейбів Ілько, Гелемий Данило, Яцко Бажик, Хом’як Іван /наносив води на цілу церкву/ та багато інших, бо вся робота виконувалась вручну, верх на церкві робили: Балацький Петро, Сас Микола, Мазурик Андрій, Ковба Микола, Височанський Микола.
Вже в 1933 році церква була побудована. Разом із церквою було збудовано читальну. Як церква так і читальня будувались громадою і на громадські гроші. Отець Щербанюк докладав всі свої сили на будівництво церкви і читальні. Разом з тим він жив життям людей села. Навчав їх культури поводження. В школі дітей навчав Закону Божого. Він користувався серед парафіян великим авторитетом. В 1943 році отець Щербанюк залишає свою парафію і разом з родиною виїжджає за м. Ходорів Львівської області. На парафію в села Бабухів і Вербилівці прибув новий священик отець Шулим. Про нього згадок немає, бо він був у селі недовго. Вони із священиком Чайківським помінялись парафіями.
Як згадують парафіяни, отець Чацківський мав дуже гарну ввідправу, дуже зворушливо виголошував проповідь. Щодо відправ, був дуже точним і акуратним. За це користувався повагою і авторитетом у парафіян. Але і отець Чайківський не пробув довго. Вже в 1949 році його разом з родиною заслано в Сибір, за «непокору більшовицькій владі». Після повернення із Сибіру він проживав на Рівненщині. І тільки літом 1994 року отець Чайківський помер. Отцем Василем Владикою було відправлено на наші церкви Панахиду по його смерті. За отця Чайківського було придбано нове Євангеліє, поновлено старе в 1949 році. На нове Євангеліє найбільний внесок зробили: Параскевія Співак, Ганна Височанська, Дмитро Петрович Балацький, Ілько Лейбів, Параскевія Хабурська, Андрій Іванович Гой. З нового Євангелія правилось тільки у великі свята і на похоронах у тих, хто вніс гроші на нього. Новий священик Білінський не прижився в селі. Він пішов на конфлікт із парафіянами. Увільнив старий комітет, на свій розсуд обрав новий, який народ не підтримував. Отець Білінський побачив, що він зробив недобре, залиши Бабухів, пішов в м. Рогатин, залишивши собі Вербилівці.
По від’їзді отця Білінського, з села Конюшки приходить в Бабухів священик Ковшевич Юрій Михайлович. Він був священиком в с.Бабухів до 1967 року. З 1967 по 1990 рік часто змінювались священики. Кому це було вигідно? Церква часто закривалась районними властями. Члени церковної двадцятки їхали до них випрошувати дозволу відкрити церкву. Так проводив більшовицький уряд «атеїстичне виховання» серед народу. Так він хотів позбавити духовності народ України. З 1990 року в нашому селі відновлено греко-католицьку церкву. І в даний час парохом церкви є отець Іван Боровський. Дяком є Гідзяк Степан.
